Don Kulick "Language and Desire"

Aug. 13th, 2017 08:07 pm
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
Коротеньке саммарі: Нащо гетеросексуальні чоловіки лають "підарасів"? Щоб довести самім собі та своїм друзям: "ми не ґеї, ми не ґеї". Щось на кшталт самонавіюванння)))
One illuminating instance of this is Cameron's (1997) analysis of how heterosexuality is performed. The data for this study is a conversation between five White male American college students sitting at home watching a basketball game. This conversation was recorded by one of the participants, who used it in a class Cameron taught to discuss sports talk. Upon examining the tape, however, Cameron noticed something else: apart from talk about the basketball game, the single most prominent theme in the conversation was gossip about men whom the speakers identify as "gay." Cameron concludes that this kind of gossip is a performative enactment of heterosexuality, one structured by the presence of a danger that cannot be acknowledged: namely the possibility of homosexual desire within the speakers' own homosocial group. In order to defuse this threat and constitute a solidly heterosexual in-group, the speakers localize homosexual desire outside the group, in the bodies of absent others, who become invoked as contrasts. What is most ironic about this enactment of heterosexuality is that in order to convey to one another that the males under discussion really are "gay," the students engage in detailed descriptions of those other males' clothing and bodily appearance, commenting extensively, for example, on the fact that one supposedly gay classmate wore "French cut spandex" shorts to class in order to display his legs, despite the fact that it was winter.
Read more... )
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
Як вирішується мовне питання в Європі й чому нам це треба знати
Піднімаючися трапом швейцарського літака лінії «Swissair», ви можете прочитати на борту назву Швейцарії чотирма мовами. Зрозуміло: Schweiz — німецькою, Suisse — французькою, Svizzera — італійською. Трьома державними мовами. Але також: Svizra. Тобто четвертою державною мовою.
Четверта державна мова Швейцарії — швейцарська рето-романська (або ж романшська) мова. Це одна з рето-романських мов, нею розмовляє 0,5% (ПІВВІДСОТКА!) швейцарського населення в Ретській долині. Це приблизно 36 тисяч чоловік. У порівнянні: німецькомовних швейцарців — 63,9%, франкомовних — 19,5%, італомовних — 6,6%, решта мов — 9,5%. У 15 р. до Христової ери мешканців Ретської долини завоювали римляни. Населення латинізувалося. Ізольованість альпійських долин, у яких розвивалася ця мова, сприяла тому, що в трьох долинах виникло цілих п’ять діалектів — це в той час, як в ареалі не було жодного економічного чи культурного центру, який би допомагав культивуванню місцевих говірок. Оскільки ж через туризм та еміѓрацію мова відчувала для себе загрозу, було створено кодифікований варіант романшської мови (Rumantsch Grischun; німецькою Bundner Romanisch). У 2003 р. місцева адміністрація вирішила поступово перевести на романшську мову всі матеріали, які стосуються початкової школи. До цього слід додати важливий аспект: фактично немає літератури романшською мовою, отже, функціонування та підтримування її цілковито залежить від культурної та економічної політики держав (Швейцарія, Італія), де проживають романшці.
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
У статті йдеться про динаміку стилістичного використання росіянізмів-інтерферентів (суржикізмів) у художніх текстах з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. Виділено чотири етапи відповідно до ролі суржику і суржикізмів у текстах та чотири типи мовців – продуцентів таких текстів у співвідношенні із загалом, що репрезентує націю.
Піджинізація мови – типовий наслідок співіснування мов, одна з яких зазнає тривалого й спланованого тиску як упосліджена мова колонізованого народу. Український піджин – суржик, – маючи свою специфіку [2, 26], став об’єктом лінгвістичних досліджень вже на етапі тотального поширення, загрозливого для життя національної мови. Фактично в країні, де-юре незалежній, мова титульної нації має всі ті ознаки, що у так званій «Європейській Хартії регіональних мов або мов меншин» визначені як ознаки загроженої мови, що потребує нагального захисту. Одним із проявів цього захисту мав би стати бар’єр щодо поширення піджину-суржику, натомість спостерігаємо використання його для дискредитації української нації як деградованого носія цієї псевдомови. Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, через естраду, кіно, літературу, ЗМІ суржикомовці демонструють незаперечний наслідок денаціоналізації: деморалізацію, а з іншого, – трагічну ситуацію камуфльовано під фарс, розвагу, покликані засліпити передсмертні конвульсії нації, що досі сміє стояти на шляху привласнення її історії й території де-факто колонізатором.
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
Статтю присвячено проблемі культурної належності двомовних осіб. З урахуванням типів двомовності, мотивацій засвоєння другої мови, ступеня інтегрованості в іншу культуру запропо­новано розрізняти бікультурний та монокультурний білінгвізм. Окреслено суттєві ознаки назва­них видів двомовності, а також виділено види пресупозицій, що можуть виникати під час спілку­ вання білінгвів залежно від їхньої моно- чи бікультурності.
Вивчаючи проблеми білінгвізму, слід брати до уваги, що, засвоюючи іншу мову, індивід од­ночасно долучається до іншої культури, бере
участь у процесі так званої акультурації. Цим терміном звичайно позначають сприймання інди­ відом або цілою національно-лінгвокультурною спільнотою культури іншої спільноти, що тісно пов'язане з мовою. Ідея нерозривного зв'язку мови та культури, залежності сприйняття та чле­нування світу від мови спілкування та відповід­но від залученості до певної культури набула ак­туальності з появою відомої гіпотези Сепіра-Уорфа: «Ми членуємо природу у напрямку, який підказує нам мова... Ми членуємо світ, організовуємо його в поняття та розподіляємо значення так, а не інакше загалом тому, що ми учасники угоди, яка передбачає подібну систематизацію. Ця угода має силу для певного мовного колективу та закріплена у системі моделей нашої мови» [7]. Таким чином, мова зумовлює спосіб пізнання на­вколишнього світу, тип мислення мовців, але й сама в свою чергу відображає особливості національного сприйняття та усвідомлення життє­вих реалій, тобто маємо взаємну залежність мови і національної свідомості.
Олександр Потебня вважав незаперечним зв'язок мови, мислення і культури, наголошую­чи, що мова, сегментуючи певним чином оточуючу дійсність, наділяючи різною значущістюїї факти, розставляючи ціннісні акценти, творить власну лінгво-культурну картину світу. О. Потеб­ня розглядав відмінності різних мов передусім як «глибоко відмінні системи прийомів мислен­ня», а не лише як відмінності у номінації об'єктів чи в граматичних конструкціях [6].
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
Межі моєї мови
окреслюють межі мого світу.
Л. Віттґенштайн

Радянська система — це диктатура мови;
щоб її подолати, насамперед необхідно
зруйнувати мову диктатури.
М. Геллер


Одним із найвищих досягнень лінгвістики XX ст. стала теорія мови не як насамперед комунікативної функції, а як символічної репрезентації світу, як організації картини буття (мається на увазі відома гіпотеза Едварда Сепіра - Бенджаміна Уорфа). Йдеться про те, що мова, якою ми говоримо, будує певну картину світу, яка своєю чергою впливає на спосіб нашого думання. Ми мислимо в категоріях мови, якою розмовляємо, і відповідно до цих категорій будуємо навколишній світ. Відтак мова і культура перебувають
між собою в лінгвістичній детерміністській залежності.
Виходячи з цієї тези, специфіку пострадянського суспільства неможливо зрозуміти без аналізу “радянської мови”, яка нині в Україні — вкотре! — переживає свій розквіт. І йдеться насамперед про російську “радянську мову”, яка продовжує параметрувати геополітичні й історико-культурні вектори України, — саме тому, що породжені нею патології зачепили не лише свідомість і психологію, а й психіку суспільства.
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
"Люди, які вивчали українську мову тільки з книжки, вимовляють у всіх словах з літерою в приголосний губний звук: у слові вовк вимовляють однаково два звуки, виражені літерою в, хоч вона позначає два зовсім різні звуки. Перша літера в позначає губний звук, такий, як у слові вода, а другий - це короткий, нескладовий ў [ў]. Вимовляти треба не так, як пишеться, а воўк. У такому значенні літера в виступає у багатьох словах, де у вимові чуємо двозвук: ау (співаў), еу (пеўний), иу (робиў, ходиў), іу (сидіў), оу (пішоў, любоў) уу (забуў).
Ці двозвуки можуть бути й на межі слів: була в нього (двозвук ау), сиділи в хаті (двозвук иу), піду в театр (уу) та ін. 
Керуватися тут настановою "читай так, як написано", не можна, бо це невластиво живій народній мові.
Грубим порушенням є читати в таких словах букву в з наближенням до ф (любоф)."

Олександра Сербенська "Антисуржик"

Збірні числівники

Aug. 9th, 2017 06:30 pm
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
"Як правило, слово "обоє" означає чоловіка і жінку. У Коцюбинського: "Обоє вони, і чоловік, і жінка, не були людьми лихими". Цей збірний числівник відмінюється за зразком числівника два: родовий - обох, давальний - обом, знахідний - обох, орудний - обома, місцевий - на обох. Рідше числівник обоє вживається, коли з певним родом не пов'язаний: "Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє" (Леся Українка).
Збірний числівник "обидва" вживаємо для позначення чоловічого і середнього родів - "і той і цей", "і те і це", "і один і другий": "по обидва боки вулиці", "в обидва кінці".
Числівник обидві поєднується з іменниками жіночого роду у значенні "і та і ця, і одна і друга": "обидві ноги", "обидві половинки дверей"."
 
Олександра Сербенська "Антисуржик"

freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
"Складні числівники 50, 60, 70, 80 в українській мові відмінюються тільки в другій основі: п'ятдесяти, п'ятдесятьох, п'ятдесятьом, п'ятдесятьма... Російські форми цих числівників - пятидесяти, шестидесяти, семидесяти - часто проникають у мовлення українців. Такими ж, зміненими тільки у другій основі, вони залишаються, коли стають частиною складних слів: п'ятдесятиградусний, шістдесятиріччя, сімдесятикілометровий, вісімдесятирічний (а не п'ятидесятиградусний, шестидесятиріччя, семидесятикілометровий, восьмидесятирічний). Порядковий числівник також утворюється доданням прикметникового закінчення до другої основи без зміни першої: п'ятдесятий, шістдесятий..."
 
"Помилки допускаємо, коли вживаємо числівники два, три, чотири як першу частину складних слів. Треба вимовляти і писати двотомний, трикімнатний, чотириповерховий (а не двохтомний, трьохкімнатний, чотирьохповерховий). Букву х не пишемо, - далі йде приголосний. Але: трьохтисячний, двохмільйонний, бо обидві частини числівникові."
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
"Прислiвник зараз витискує останнiм часом прислiвники тепер, нинi: „Де гули набої, зараз смiх звучить“ (В. Сосюра); „У нас зараз весна“ (С. Плачинда). Проте мiж цими прислiвниками є деяка значеннєва рiзниця.
Українська класика й народне мовлення надають прислiвнику зараз вузького значення — „цiєї митi, цю хвилину, негайно“: „Ходiм зараз до матерi“ (М. Коцюбинський); „Зараз я пiду“ (Леся Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, користувалися словами тепер, нинi: „Не тепер, так у четвер“ (приказка); „Не той тепер Миргород, Хорол-рiчка не та“ (П. Тичина); „Герман Гольдкремер устав нинi дуже злий“ (I. Франко); „Їх смольний дух п’янить мене i нинi“ (М. Рильський).
У фольклорi трапляються ще й такi прислiвники: тепереньки („Ой колись була розкiш-воля, а тепереньки — неволя“. — Народна пiсня), теперечки „Теперечки дивись, до чого вiн доживсь“. — Л. Глiбов), тепера — вiдповiдник до росiйського теперича й ниньки — вiдповiдник нынче.
З цих прикладiв випливає, що й у наведених на початку фразах iз сучасної лiтератури краще було б, якби замiсть недоречного тут прислiвника зараз стояли iншi, саме в цьому текстi потрiбнi слова: „Де гули набої, нинi смiх звучить“; „У нас тепер весна“.
 
Б.Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"
 
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
У сучаснiй художнiй лiтературi, а звiдси в публiцистицi й дiловiй мовi дiєслово трапитись має тенденцiю поширюватися, переходячи за свої значеннєвi межi й поглинаючи iншi дiєслова. Кажуть i пишуть, наприклад: „Учора з моїм братом трапилася бiда — попав на вулицi пiд автомашину“, — хоч тут куди бiльше пiдходять: сталась, скоїлась, зчинилась, учинилась бiда.
У нашiй класичнiй лiтературi й живому народному мовленнi дiєслова траплятися, трапитися стоять звичайно тодi, коли хочуть висловити дiю, неозначену в часi, коли щось вiдбувалося чи вiдбулось у дуже вiддаленому часi: „Наталцi траплялись женихи“ (I.Котляревський); „Трапляється, часом тихенько заплаче“ (Т. Шевченко); „На вiку, як на довгiй нивi, всього трапляється: i кукiль, i пшениця“ (прислiв’я).
Там, де якась подiя, а надто якесь лихо вiдбулись не так давно, де вони мають виразнiший щодо часу характер, — треба шукати iнших пiдхожих слiв: статися („Жiнка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося“. — Панас Мирний; „Не так сталось, як гадалось“. — Приповiдка), скоїтися („Що там скоїлося вчора межи вами, що Олександра прибiгла до нас, мов несамовита?“ — М. Коцюбинський), зчинитися („Тут гримнув залп, зчинилося таке, мов буря всiх крилом своїм торкнула“. — П. Тичина), учинитися („Скажiть менi, будь ласка, що тут учинилося?“ — Панас Мирний).
 
Б.Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"
 
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
Помилково думають тi, хто вважає, нiби українськi слова розташуватися, розташований цiлком вiдповiдають росiйським расположиться, расположенный, i кажуть: „Наш завод розташований неподалеку вiд залiзницi“; „Мiсто Одеса розташоване на березi Чорного моря“.
Дiєслово розташуватись означає „тимчасово розмiститися, стати, отаборитися“; до того ж воно стосується тiльки людей, людського колективу, а не будiвель, мiст тощо: „Бiля села була невеличка станцiйка, де розташувався штаб полку“ (О. Досвiтнiй); „Що ти розташувався тут, як на базарi?“ (з живих уст). В iнших випадках треба вдаватись до дiєслiв розмiщати, розмiстити („Вiн розстебнув портфель i вийняв кiлька записних книжок, блокнотiв i довгих аркушiв паперу. Це все вiн розмiстив на своїх колiнах“. — О. Iваненко), розмiщатися, розмiститися („Комсомольський клуб розмiстився в колишньому будинку пана пристава“. — А. Шиян), отаборитися („От цар i отаборився над морем“. — Казка), стояти („Село Келеберда стоїть на лiвому березi Днiпра“. — Ю. Яновський), лежати („Перед ним лежав на десятки кiлометрiв рiвний степ“. — П. Панч).
Звичайно, у перших двох фразах треба було написати: „Завод стоїть недалеко вiд залiзницi“; „Мiсто Одеса лежить (чи розкинулось) на березi...“.
Б.Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"
 

freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
„Моя квартира знаходиться на другому поверсi“; „Дiти цiлий день знаходяться в теплому, свiтлому примiщеннi“; „Острiв Цейлон знаходиться в Iндiйському океанi“, — читаємо в сучасних оповiданнях, i в статтях, i навiть у пiдручниках, але в усiх цих фразах форми дiєслова знаходитися стоять не на своєму мiсцi. Це дiєслово має в українськiй мовi далеко вужчий семантичний дiапазон, нiж у росiйськiй дiєслово находиться, де ним користуються, щоб визначити мiсце перебування або географiчне становище. Дiєслова знаходитись, знайтись кажуть тодi, коли є потреба щось шукати: „Як ножем пробито, то знайдуться лiки, а як закохання — пропала навiки“ (П. Чубинський); „Загубив учора шапку, й тiльки сьогоднi знайшлась вона на печi“ (з живих уст), — або в таких фiгуральних висловах, як: „Дитина знайшлася“, цебто — народилась.
Коли мовиться про мiсце перебування когось чи чогось або географiчне становище, тодi треба шукати iнших українських слiв: „Штаб полку мiстився в школi“ (П. Панч); „Доки Шура перебувала на вогневiй, жодне погане слово не зривалося нi в кого з уст“ (О. Гончар); „Цейлон лежить поблизу Iндостану“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР).
Iнодi можна випустити дiєслово-присудок, маючи на думцi особову форму дiєслова бути, як те слiд було б зробити в першому реченнi: „Моя квартира — на другому поверсi“. Можна сказати й так: „Моя квартира мiститься на дpyгомy поверсi“. У другiй фразi слiд написати: „Дiти цiлий день пеpeбyвaють у теплому, свiтломy примiщеннi“, — а в третiй: „Острiв Цейлон лежить в Iндiйському океанi“.

Б.Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"
 
 
freya_victoria: (Default)
[personal profile] freya_victoria
"Прикметником значний i прислiвником значно в сучаснiй українськiй мовi так надуживають останнiм часом, що вони майже витиснули iншi близькi слова, тим самим збiднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, знaчнi впливи, знaчно кращий, знaчно бiльший тощо. Замiсть того, щоб сказати: „Ми маємо в галузi фiзкультури значнi досягнення“, — точнiше й краще було б: "чималi (неабиякi, великi) досягнення"; замiсть: „Значно краще зробити це ось як“, — можна сказати: „далеко (або куди набагато) краще“. Не слiд забувати, що прикметник значний буває ще синонiмом до слiв вiдомий, шанований, заслужений: „Значнi пани i шляхетство“ (О. Стороженко), — а прислiвник значно в деяких дiалектах означає ще те ж що й слова помiтно, видно: „Значно, що господар“ (Ю. Федькович)"
Б.Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"

Profile

irkathena: (Default)
irkathena

January 2013

S M T W T F S
  12 3 45
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 16th, 2017 11:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios